"Величний Світанок OF THE MAYBUTNIE"

вполне себе приключенческая! "на злобу дня, месяца, года, века!.." ;-)
Спешите добыть -- и не говорите, что не слышали! :)))

Усьому гарному і доброму колись наступає кінець. А усьому поганому і злому - Капець.
Малий Апокаліпсис, хоч ще і не доріс до великого, так же само страшний. І чотири його вершники: Голод, Хвороби, Війна та Початкова Освіта, - продовжують гнати все нових і нових жертв до Геєни Вогняної, що понад Дніпром. Але потім все одно приходить новий світанок, і нові люди продовжують робити старі дурниці - себто жити.

* * *

— ...В Університеті навчається багато людей різного походження і різних культур. Не варто ображати одне одного, це не гідно освіченої людини. Тож запам’ятайте, не треба називати офіцерів Хунтою, православних — папуасами, есесерівців — совками, а трешерів — гнидами.
Він помовчав і додав:
— Нас називати хорьками можна — ми звикли.

* * *

Урочисто і неспішно через залу до третьої сторони столу підійшов посол, а слід за ним троє його супроводжуючих у все тих же болотно-зелених гімнастерках, галіфе та чоботях.

Сам посол був високим, сивим, з прорізаними глибокими вертикальними зморшкам обличчям та широчезними чорними вусами. Я здригнувся: в таку спеку він носив застібнуту на всі ґудзики сірувату шинель з рядами червоних зірок на обох грудях, все ті ж зеленкуваті галіфе – але з червоними лампасами, та блискучі чорні чоботи.

– Вітаємо посла Союзу Совітських Соціалістичних Республік Георгія Зарубова у гостинному Крятині, – беземоційно сказав батько.

Посол злегка схилив голову.

– Союз Совєтскіх Соціалістических Республік і Центральний Комітет Партії у моїй особі привітає Начальника Крятина, йоґо Сбори та народ, і блаґодякує за ґостинний прийом.

Як для совка, він непогано говорив українською, але все одно час від часу плутав слова чи по-дивному їх вимовляв.

– Панове, може ви бажаєте сісти та обговорити важливі справи за одним столом з нами?

– Блаґодякую, – посол знову сухо схилив голову. Хтось із голів тихо хихикнув, але його осмикнули. – Я був би рад ґоворити з вами на баґато важливих тем, но завтра рано нам стартувать в дороґу, тому я, полний дяки, маю відхилити вашу пропозицію.

– Ми розуміємо ваші аргументи, – кивнув батько. – Дорога довга і важка, тому вам бажано добре відпочити перед такою важливою для СССР зустріччю в Києві.

Посол на мить, здавалося, задумався, але тут же із тим самим невиразним обличчям продовжив говорити:

– Наша подяка за розумініє. Но спершу ми маєм оґолосити коротке послання Начальнику Крятина, йоґо Сборам та народу від Председателя Центрального Комітету Партії Союза Совєтскіх Соціалістических Республік.

Посол підняв праву руку, і його помічник тут же вклав у неї кілька листків Ранішого формату з якісно віддрукованим текстом.

– "Народ і Партія Союза Совєтскіх Соціалістических Республік передає щирі вітання Начальнику Крятина, йоґо Сборам та народу і бажає миру та процвітання. Висловлюючи волю та побажання усіх проґресивних народів світу, Центральний Комітет Партії Союза Совєтскіх Соціалістических Республік наґолошує, щто будь-яка спроба втрутчання у внутрішні справи народів СССР по всій єго території буде розцінюваться як акт аґресії та зустріне моґутній опір нашої непереможної армії."

Посол ще раз сухо кивнув головою та, не глядячи, передав листки за спину, в руки свого помічника.

"Ні про шо", – подумалось мені.

* * *

Я змусив себе згадати, шо це були не башти велетнів і не зуби драконів, а просто будинки. Просто дуже високі будинки. Просто надзвичайно міцні та дивовижно захоплюючі витвори людської майстерності, які ми, нажаль, вже не в змозі відтворити. Просто надзвичайні та дивовижні...

Ярослав спостерігав за моєю реакцією із посмішкою.

– Ну шо, уелкам ту Київ, бро! Мать городів та притулок котофілів чекає на тебе.

* * *

– ...Прошу до кабріолету.

– А я? – нагадав про себе Ярослав.

– А ви хіба Микола Миколайович?

– Ні, але я теж хочу до кабріолета.

– У вас є дозвіл на водіння в межах Києва?

– Ні. А інших варіантів нема?

– Можемо вас впрягти замість коня.

Я зрозумів, шо ці двоє захопилися і можуть продовжувати свій безглуздий діалог нескінченно. А мені вже кортіло подивитися на башти зблизька.

– Він зі мною, – втрутився я. – І він зобов’язаний здати мене особисто на руки викладачам.

Капітан подивився на мене так, ніби я тільки шо зіпсував йому найкращу розвагу життя.

– Містере...

– Ярослав.

– Містере Яр О’Слав, зважаючи на обставини вашої місії, я дозволяю вам у цьому винятковому випадку сісти поруч з водієм. Наголошую, що кінь цілком і в частинах, особливо тих, що будуть звернуті до вас, є власністю Київської Дарниці, і посягання на нього фізично, словесно чи ментально карається законом.

– Я сповнений поваги до Київської Дарниці, її законів, її представників, і особливо до звернутих в мій бік частин цього чудового коня, і не маю намірів втручатися у внутрішні взаємовідносини між вищеназваними суб’єктами.

Я зрозумів, шо мені паморочиться від їхньої тріскотні.

– Сідаймо!

Капітан сумно подивився в мій бік і прокоментував:

– Який серйозний хлопчина.

– Крят, – знизав плечима Ярослав.

(Мы глубоко уважаем благородных утконосов. Еще раз спасибо -- и приятного вам просмотра! (с))

Рассылаются почтой и доставляются велорикшами даже во времена Карантина :-Р